Отзывы на книгу: Косы, шишечки, резинки, узоры для вязания на спицах; Клуб Семейного Досуга, 2016

Цікава екранізація, але книга, на мій погляд, ще цікавіша. Заставляє задуматися над історією нашого народу, навчитися над помилками минулого. Своєрідна манера написання роману додає твору літературної пікантності и національної колоритності. А лірична сюжетна лінія беззаперечно цікава і захоплююча. З книгою, на мій погляд, треба ознайомитись кожному сучасному українцю.

Книга Століття Якова полонила моє серце та душу. Довгий життєвий шлях Якова, кохання, війна, вбивства, втрати, спокуси. Все як у всіх, але тут автор взяв головного героя і занурив нас у його серце душу та переживання. Книга читається не легко через домішки польської мови та старої української. Але в цьому її колорит. Вирішила потім переглянути фільм і була розчарована, дуже багато, що було не по сценарію. Хоча акторська гра і екранізація, саундреки все супер. Але враження, що це не зовсім саме ця книга. Радію з того що відновлюється українська література. Раджу обов'язково прочитати, навіть тільки через те що це українська література. З нетерпінням буду чекати нові роботи Володимира Лиса. Однозначно книга полонить і захоплює, тому читайте і проживайте іще одне життя разом з Яковом. Два кохання Ульяна та Зося, багато дітей своїх і не своїх, випробування в концентраційному таборі і в кінці життя Оленка, як метелик, якого не хочеться сполохнути....

Після виходу фільму за цим твором зміг його подивитись лише через 3 роки опісля, у 2019 році. Фільм захопив, але у читацьких групах у соцмережах було багато схвальних відгуків про книжку, і розмов про те, що книга краща у 100 разів. Ось вирішив прочитати. Твір захоплює з перших сторінок. Такого я не читав давно! Про його кохання до Уляни, її зраду та шлюб із польською шляхтянкою та трагічну смерть його дружини та дітей! Одним мінусом, за який зняв би десь -0,5 балів хочу вважати сцени інтиму. Їх описано не настільки гарно і мило, як у книзі, наприклад, Світлани Талан "Матусин оберіг" сцени близькості Ігоря та Олесі. Але, я повністю погоджуюсь із коментарем Оксани Забужко, що вказаний як передмова до книги, це дійсно "Направду добра книжка" Проте, оскільки я сам живу на території історичної Волині (зараз Хмельниччина), та маю польські корені було дуже цікаво дізнатися про історію свого краю. Під час та після прочитання провівши аналогію з фільмом склалось враження, що фільм і книга у даному випадку дві абсолютно різні речі. Тому однозначно рекомендую дану книгу до прочитання

"Століття Якова" - одна з небагатьох книжок укрсучліту, яку мені радили всі підряд. Причому як ті, хто цей самий укрсучліт знає і любить, так і ті, хто його недолюблює. Зрештою я таки прочитала цю історію і досі не можу зрозуміти, за що її нагородили званням "Найкращий роман десятиліття". Чесно кажучи, на тлі романів українських авторів, виданих протягом останніх років, "Століття Якова" виглядає настільки примітивним, що мені навіть страшно уявити, які ж там ще були претенденти на нагороду. Вже уявляю, як в мене полетять гнилі помідори, але, камон, лінійна оповідь про дядька, який пливе собі по життю, сухий переказ біографії у стилі "народився-виріс-воював-одружився-постарів" це ще комусь цікаво? Зрозуміло, що коли ти живеш за умов тоталітарного режиму, то вибір в тебе невеликий, вирішуй - можеш героїчно померти або негероїчно намагатись вижити. Але річ в тім, що Яків не вирішує абсолютно нічого навіть в особистому житті, чи то особливо в особистому житті. Таке враження, що він просто не змозі відмовити черговій жінці, яка вирішила з ним переспати. До речі, в інших книжках Володимира Лиса жінки теж настільки пришелепкуваті, як і в цьому романі?

Без перебільшення - монументальна і велична робота! Життєва історія Якова із Полісся вражає - часом викликає посмішку, часом сльози, але байдужим точно не залишить ніякого читача. Герой - вигаданий, але історичні події, із якими переплетене його життя, - зовсім ні. Саме тому у важкі емоційні моменти, які зображує автор, розумієш, що йдеться про сотні і мільйони таких Яковів, що не знали, хто прийде по їхню душу наступного дня - поляки чи радянські солдати, хто з твоїх сусідів стане ворогом, хто другом. І лише життя розставляє все на свої місця, коли вже минає багато років (наприклад, сто), ти можеш оцінити, що це було і навіщо. Але все рівно багато питань залишаються відкритими, і ні герой, ні читачі не знайдуть на них відповідей. Роман захоплює, читається на одному диханні. І дуже сильно хочеться продовження, але вкінці твору всі карти відкриті, і тому Володимир Лис із легкістю відпускає читача від долі Яська-Якова. Для мене особисто книга ще раз нагадала, що не все в житті - просто і однозначно. В усьому.

Недарма книгу визнано найкращим романом десятиріччя і переможцем конкурсу "Коронація слова-2010".. Прочитала просто на одному диханні. Україна, кохання, зрада, біль, війна, - все переплелося між собою... Написано як оповідь-спогад головного героя Якова Меха, який чекаючи свого сторіччя, згадує ще раз життя, яке було таким різноманітним... Таке враження, що на сторінках книги зібрані всі горе, біль, напруження тих страшних років України. Починається книга тим, що старенький головний герой залишає у себе на догляд молоду дівчину-наркоманку, яка приблудившись у їхнє село, просто не мала сил піти далі. Яків виходжує її, відноситься вже як до доньки (маючи свою власну дитину, не відчуває таких емоцій) і розповідає про свої роки життя. Перше кохання, зрада, служба і зустріч з іншою, такою несхожою на першу. Пережиті емоції головного героя під час читання просто потрапляють в самісіньке серце, а деякі болючі моменти - доводять до сліз. Фінал історії дуже болючий, але не менш радісний, тому що одна з щасливих митей і сподівань Якова нарешті стає реальністю. Екранізація роману в 4-х серійній історичній драмі і неймовірна гра акторів нікого не залишить байдужою, гарантую, хоча і багато неточностей, особливо у фіналі. Але однозначно серіал вартий уваги, т.я. актор Станіслав Боклан, який зіграв головного героя, як ніхто на 100 % втілив даний образ.

Ця книга - це історія нашої країни з усіма її позитивними і негативними моментами. Окремо хочу відмітити майстерність написання книги, передачу усіх говірок того часу. Дякую за усвідомлення якою багатою є наша рідна солов'їна мова! Яків - найстаріший житель села Загоряни, йому майже 100 років!! (мені здається, що тепер одиниці доживають до такого віку і чим молодше покоління, тим менше з нас зможе дожити до такого віку). Книга - історія життя Якова, але в його житті можна побачити й життя цілої країни. Сім'я Якова Меха бідна, а їй сусіди багатші люди. Яків любить сусідку Уляну, а вона його, але заміж Уляну віддають за юнака з найбагатшої родини села (ну хто б сумнівався?). Розчарування в житті номер один. Через це Яків тікає і подається на службу у польське військо. Одного дня, він зустрічає Зосю. І ця зустріч стає роковою для обох. Коли у 1939 році німці напали на Польщу, Яківа призвали знову і він пішов воювати. Там потрапив у полон. Совєти врятували полонених і всіх українців автоматично завербували в лави Червоної армії. Так Яків воював за Польщу, за Союз. А потім його і ще багатьох чоловіків відправили на вірну смерть. Без зброї, їжі, води.. Просто відправили розміновувати поля собою... Отака віддяка.. А те, що сталось з його сім'єю розбило моє серце... Жорстоко... Занадто... Але такі були часи.... Мені дуже сподобалась ця історія, проковтнула її за два дні... Побільше б таких творів було в нашій українській літературі. Браво, Володимир Лис, браво!

Століття Якова От як автору вдається захопити увагу і не відпускати до кінця книги? Життя звичайного і в той же час особливого чоловіка. Його кохання, розлука, несправедливість, часом певна удача, часом великі неприємності, великі і маленькі події. Перед нами герой постає старим чоловіком, що доживає своє життя і наближається до 100-літнього ювілею. Українське село, війна національно-визвольна, війна Друга світова, репресії, життя простих українців - усе це тло життя Якова. Його зрадливе кохання, муки любові, переживання, справедливі і жахливі вчинки - усе це дійсно дуже кінематографічно. У той же час важко повірити, що все це художня вигадка, після кожної події думала "чого тільки не стається у житті".

Книжка за стилістикою дуже подібна до “Солодкої Дарусі” Марії Матіос. Автор показує як історичні перипетії відбиваються на житті “маленької людини” з глухої сільської місцевості. Також і там, і там особливого колориту додає мова написання твору. В “Солодкій Дарусі” це - буковинський діалект, а в “Столітті Якова” - поліська говірка. Але, на відміну від Матіос, Лис багато уваги звертає на внутрішні переживання головного героя. На перший план виходять не ті події, свідком яким він був, а те, що він відчував протягом свого довгого столітнього життя. Автор показує, що якого б поважного віку не була людина, вона все пам’ятає - і перше кохання, і втрату близьких, і невиправдані надії. Більше того, чим ближча людина до смерті, тим більшого жалю завдають їй її давні гріхи. Хороший твір для розуміння і того як жили українські селяни на Волині в минулому столітті, і того що носить в своєму серці людина на схилі життя. П. С. Левова частина подій у романі відбувається тоді, коли західноукраїнські землі входили до складу міжвоєнної Польщі. Мені стало цікаво чи книга перекладена і видана там. В інтернеті я знайшов лише уривки і декілька статей про неї польською. А шкода, бо вона б могла стати в Польщі бестселлером. Вона б показала сучасному польському читачеві яким було життя українців на “Кресах Всходніх”, їх службу в польській армії, створення сімей з поляками і т. д.

Класик української літератури, талановитий письменник, який на своєму віку бачив багато історичних трагедій, створив роман, який отримав в 2010 році Гран-прі в ювілейному конкурсі «Коронація слова - 2010». Розповідається про західний поліський край та людські долі. Події відбуваються протягом цілого століття в одному селі, де культуру та традиції зруйнували війни, революції, комуністичний режим. Представлена історія життя столітнього Якова, який багато пережив, але залишився справжнім чоловіком, який вміє кохати, виживати в будь-яких умовах. В його житті було багато болю, втрат, народження та смерть дітей. Воно було сповнено любові до жінки, Батьківщини, свого села, близьких людей. Яків згадує війну та мирні часи, свої прив’язаності. Перед очима героя проходить все його життя – служба в польській армії, в радянській армії, полон в військові часи, зміну влади, переслідування. Він згадує своє перше кохання та справжню любов, яку він втратив, пережиті зради, сумніви та несправедливість. Гарно переданий український колорит, використовуються місцеві приказки. написано живою мовою. Розповідається про сільський побут – весілля, сватання, недільні служби. Роман видався по-справжньому життєвий, чесний, в ньому багато життєвої правди, тяжких історій, він не залишить нікого байдужим.

Один із найвідоміших романів українського письменника Володимира Лиса «Століття Якова». Книга дуже відома і тому варта до прочитання, хоча б тому, щоб мати змогу висловити свою думку про неї. І такі шалено популярні романи завжди важко оцінювати, адже схвальних відгуків багато, а це в свою чергу заважає об’єктивному оцінюванню прочитаного. Роман розповідає про історію життя чоловіка Якова Меха продовж 20 століття. Історичні події, зміна влади, особисті радості та втрати, гріхи, родина, жінки, діти, внуки – все це і багато іншого автор зміг умістити в одну невелику за обсягом книгу на прикладі однієї людини. Книга гарна, добра, щира, хоч і з присмаком смутку. Так про неї відзивається багато читачів. Проте мені у ній не вистачило глибини. Так неначе автор описав усе поверхнево, а найцікавіше залишив десь на дні. Роман мене не зачепив. Не можу назвати його ні поганим, ні хорошим, а скоріше нейтральним. Можливо тому, що є інші книги про ті ж самі події, які зачепили мою душу більше. І у того ж самого Володимира Лиса є інші твори, які мені сподобалися більше. Але, на жаль, «Століття Якова» до них не належить.

Володимир Лис - чудовий автор, його книги чуттєві та правдоподібні. Він зумів помістити в книгу ціле століття, з усім його горем, труднощами та проблисками щастя. Автор майстерно створює історії та долі людей. Одним із таких героїв є Яків Мех. Цій людині випала доля жити під владою окупаціних режимів, пройти війни, втрачати дорогих серцю і близьких людей, і лише на старості літ побачити незалежну Україну. Його остання мрія- побачити рідних, та вимолити прощення своїх гріхів які скоїв за життя. Яків чуйна і добра людина, він намагався допомагати іншим, чинив гріхи тоді, коли не мав вибору, або щоб вижити. Згодом, він як й інші люди розплачувався за все душевним болем і муками. З героїв мені найбільше сподобалася Зося. Вона впала на самісіньке дно, зневажала себе, але знайшла в собі сили піднятися, і відчула справжнє щастя. Стала чудовою матір'ю та дружиною. Читаючи цю книгу, проникаєшся історією героїв, буквально на собі відчуваєш двадцяте століття. В цій книзі є все: кохання, щастя, біль, розпач, горе, надія, злидні, віра в краще... Неймовірна книга, яку слід прочитати усім.

Це така собі мильна опера, яка розгортається на тлі історії України ХХ сторіччя, зі стилізацією мови і елементами українських традицій. Санта-Барбара з Яковами, Улянками, Парасками і Тімохами. Цікаво, хоч і трохи передбачувано написана. На любителя, на мою думку. Не дивно, що книжку екранізували в серіал, у ній є все для цього. Особисті драми героїв на тлі воєн, розкуркулення і СРСР. Любов - її багато: той любить того, але виходить за іншого, але діти від першого, але секс ще з третім і так далі. Тут безкінечний простір за втраченими і понівеченими долями. Ну і красиво можна стилізувати одягом і інтер'єрами ті культурні й історичні періоди, в які живуть персонажі. Розгулятись тут можна, бо Яків живе 100 років. Мені це дуже нагадало стиль Марії Матіос, така собі "Солодка Даруся". В університетські часи я перечитала весь сучукрліт, і тоді мені би Лис зайшов більше, ніж зараз. Трохи вже це неактуально на мій смак, хоча розумію, що у цій ніші є багато любителів. Тож добре, що такі романи є. І що вони штовхають кіновиробництво вперед.

Володимир Лис і його книга «Століття Якова» - крутезна соціально-психологічна драма в поєднання з історією про кохання. Історія-автобіографія одного селянина українця Якова, який пережив цікаве життя за свої 100 років, був учасником різних історичних епох, які змінилися за цей час. І побачив українську державу під Російською імперією, періоду УНР, Польщею, гітлерівською Німеччиною та сталінськими репресіями СРСР. І таки дожив до держави Україна. Це книжка про кохання, справжнє і щире, дуже яскраві образи двох коханих жінок Якова Зосі і Уляни. Уляна - це перше кохання Якова, тому як на мене, вона назавжди лишилась в його серці. А Зося, заради нього переїхала в село до Якова в хатину на Волині, хоча і була вродженою шляхтичкою. А напередодні 100 -річчя несподівано з‘являється дівчина Олена, якій потрібна допомога і завдяки якій ми чуємо розповідь цікаво життя селянина Якова Меха. Особливе місце займає мелодійна мова, особливий діалект Полісся. Ця книжка не відпускала мене до останньої сторінки... Хеппі-енду в книжці немає, книжка справжня про біль і зраду, про справжні почуття і переживання. Дуже сподобалась, рекомендую прочитати всім любителям психологічних драм і історичних повістей.

Цей роман - сповідь дідуся Якова Меха із невеличкого села Загорєни, який готується зустріти свій столітній ювілей. Що було у житті цього звичайного, нічим не примітного селянина? А було ой як багато! Були кохання і зради, втрати , біль, несподівані зустрічі і дарунки долі, а ще гріхи, які досі не зміг простити. І все це непросте життя показане на фоні історичних декорацій, що постійно змінюються. Перша світова війна, друга, зміна влад, суміш мов, і лише він зміг вистояти, не зламатися, пережити все. Та прийшов і його час, час підводити підсумки, час спогадів і роздумів, час, коли люди, яких уже немає в живих починають приходити у спогадах, виринати в тумані, заглядати у шибки, приходити до нього чи по нього??? То хто ж важливіший, людина чи історія? І що таке життя однієї людини у порівнянні з цілою епохою? Роман про життя, справжнє, таке, яке оточує нас щодня, без прикрас. Роман, який і сам є чиїмось життям. Окреме місце у книзі займає мова. Навіть не мова, а діалект, говірка. Я ніколи не була на Волині, але завдяки автору відчула той час і ту місцевість, які не виглядають ніби списані з підручника історії, а саме живі і неповторні. "Ти, дочко, як той метелик, що злетів та сів - може, мені на руку, може, на вікно. Поки сидиш у мене, то не хочеться тебе здмухнути".

Прочитать это произведение я решила после того,как посмотрела мини-сериал "Століття Якова", который произвел на меня неизгладимое впечатление. Я буквально влюбилась в главных героев,вся картина происходящего захватывает с первых же минут. В романе я прочла очень много информации, которая была упущена в сериале. Книга написана изящным украинским языком, в тексте встречается очень много диалектов, слог очень красивый! Приятно осознавать,что в Украине есть такие писатели, которые продолжают развивать украинскую литературу. Роман "Століття Якова" повествует о жизни простого крестьянина Якова Меха, которому посчастливилось пересечь жизненный рубеж в 100 лет, но его жизнь не была легкой, ведь он прошел через многое. Он видел войну, предательство, бедность,потерю близких ему людей, но до последнего оставался человеком. Через всю жизнь он пронес в сердце искреннюю любовь. В романе есть также очень яркие женские образы, это Ульяна и Зося, женщины Якова.Каждую из них он любил по-своему, но на мой взгляд, Ульяна навсегда осталась в его сердце,ведь она была его первой любовью. Поражает верность и самоотверженность Зоси, которая, будучи врожденной шляхтянкой, переехала в деревню к Якову. Роман просто невероятный, я советую его читать всем,ведь он заслуживает стать новой украинской классикой!

Роман Володимира Лиса «Століття Якова» мені захотілось прочитати після того, як я подивилась однойменний серіал. Зазвичай буває так, що екранізація програє книжці. Рідше – навпаки. Але тут сталось так, що роман і серіал доповнюють одне одного, тому я би обов’язково рекомендувала і читати, і дивитись. Це історія чоловіка на ім’я Яків, мешканця Полісся – мальовничого, але буремного краю. Яків народжується на початку двадцятого століття, і на прикладі його долі автор розкриває історію цілого краю – краю, яке впродовж століття було під владою кількох імперій, жодна з яких не принесла його мешканцям нічого доброго. Напередодні сторічного ювілею Якова на його порозі з’являється молода дівчина, якій дуже потрібна допомога. Олена стає для Якова не тільки можливістю допомогти іншій людині та знову відчути себе потрібним, а й вдячним слухачем, якому чоловік розповість довгу і непросту історію свого життя, в якому було все. «Століття Якова» - дуже цікава історія, яку неодмінно варто прочитати кожному.

Полесский украинец Яков Мех вот-вот и отметит свои 100 лет, а это значит, что он многое повидал на своем веку: и Российскую империю, и УНР, и Польшу, и гитлеровскую Германию, и СССР, и даже успел пожить в независимой Украине. Ему есть, что вспомнить, есть, о чем жалеть. И он расскажет о том, что терзает его душу... Давно хотела познакомиться с творчеством писателя, которого называют классиком украинской литературы. Решила начать с романа “Век Якова”, и не пожалела. В такой маленький объем уместить целый век, передать колорит западнополесского края, рассказать о трагедиях, которые камнем легли на сердце нации － так может писать только талантливый автор. Люблю, когда в произведении сложная структура: в данном случае － это временные скачки, которые помогли максимально проникнуться историей. Главный герой полон противоречий, его нельзя отнести ни к положительным, ни к отрицательным персонажам, и это заставляет задуматься, а как бы поступил(а) я на его месте. И ответа нет, ибо бывают времена и события, когда граница между тем, что правильно, и тем, что неправильно становится слишком размытой. Роман впечатлил. Хочется дальше познавать творчество В. Лиса, поэтому на очереди “Соло для Соломии”.

Володимир Лис – дуже чуттєвий та правдоподібний автор. Він створює історії та долі людей. Людей, які близькі твоєму серцю, простих українців, селян. Тим самим зароджує у свого читача зерно любові до України. Остання мрія Якова – зустріти своє століття в колі родини. А ще отримати прощення за гріхи, які скоїв за життя. Не навмисне, але чинив так, бо не мав вибору. Або вважав, що це правильно саме на той момент. А потім, як і кожна людина заплатив за свою помилку – вічним душевним болем. Та незважаючи ні нащо - він лишився людиною, яка завжди готова допомогти ближньому. В юні роки Яків покохав, але зазнав болю, бо був іграшкою для коханої, яка зрадила його почуття, розбила серце. І це кохання мало вплив на все його життя. Та він навчився любити і порятував своєю любов’ю душу коханої, Зосі. Жінки, яка зневажала себе, впала на самісіньке дно, але знайшла в собі сили перекреслити минуле: стати доброю матір’ю, дружиною та невісткою. Порятувати життя своїм рідним. Та відчути, що таке щастя. Зрештою Господь почув молитву Якова. Він помре зі спокійною душею та не на самоті.

Книга «Століття Якова» безумовний народний бестселер. Героєм книги є звичайний український селянин, якому доля дарувала складне та багатогранне життя. Він зазнав багато страждань та випробувань, в його житті було кохання та зрада, біль та смуток, журба та радість. Прикметно, що автор зумів описуючи життя Якова обіграти багато історичних перипетій, які відбувалися на наших землях у період майже повної відсутності державності на наших землях. Книга написано легкою, живою мовою та надзвичайно динамічним сюжетом, абсолютно непередбачуваним. Читаючи книгу знаєш лише одне – головний герой буде жити, адже недарма автор виніс у заголовок слово «століття». «Століття Якова» написана у формі мемуарів, Яків з висоти прожитих років пригадує своє минуле та ділиться з ним читачем. І вже будучи навіть у поважному віці, здійснює черговий подвиг, рятує ще одне життя. І в цьому вчинкові проявляється вся його сутність: він не може бути інакшим, адже все життя прожив по совісті, не йдучи всупереч своїм переконанням та не зраджуючи своїм принципам.

Прониклива, сумна історія довгожителя Якова з Волині. Роман, в якому відображена столітня історія нашого народу. Автор показав життя героя від юності до старості, його перемоги і поразки, його почуття і розчарування, його хороші вчинки і не дуже. Одного разу в житті ще 95-річного Якова з'являється молоденька Оленка. Старий рятує дівчину-наркоманку від смерті, але з часом Оленка зникає, не подає вісточку ось вже 5 років. Яков хвилюється, адже це нещасне дитя було йому як онука, як відрада. В очікуванні листа від Оленки, герой поринає в минуле. Яков Мех пережив зміну п’яти влад, три війни, переслідування, полон та особисті трагедії. Зараз він живе самотньо і згадує своє життя. Герої книги справжні. Читаєш і наче бачиш перед собою красуню Улянку, шляхтичку Зосю, простого і гордого Якова, багатого Тимоша. В кожного з них своя доля, свої проблеми, свій вибір в житті. Володимир Лис не ідеалізує своїх героїв, щиро показує їх недоліки і помилки. Змальовано життя Полісся і мова особлива, діалектна, проте мелодійна. Історія народу показана на прикладі життя однієї людини. Рекомендую до прочитання!

Роман Володимира Лиса "Століття Якова" описує життя, як воно було, на той час. Дуже гарна книга, рекомендую прочитати. Автор написав його так, що не хочеться відводити очей від книги. В романі можна побачити багато розповідей про життя на Україні у важкі часи, є трохи історичних моментів, історій кохання, всі вони між собою щільно переплетені, взаємодоповнені, і як результат, хороший твір. Події відбуваються в селі Загоряни. У житті старого Якова Меха з'являється мала дівчина - приблуда, яка його дуже багато розпитує. Розповідь ведеться від імені самого Якова. Який розповідає свою столітню історію життя. Про кохання і біль втрати, про важке життя того часу, про війни і окупацію, режими і зраду, горе в родині, гріхи і каяття. Серед всього поганого згадує Яків і приємні моменти, радощі. Ця книга показує нам людське ставлення, на прикладі старшої людини, яка не прогнала приблуду, а навпаки з великим бажанням хотів їй допомогти. І ще довго можна писати, розказуючи про роман Володимира Лиса "Століття Якова", та краще коли ви самі візьмете його до рук, і пройметеся цією історією.

Куперація,здоровля,квяти,дохтурка,їдно Ось такі словечка і багато інших нам зустрічаються в книзі.Володимир Лис автор з Волині,не скажу що книгу читати легко, мій мозок весь час був ніби в напрузі саме через цей діалект. Часто обдумувала речення. Книга про прожите життя майже 100- літнього діда Якова Меха. З творчістю Лиса,я вже була знайома,читала "Соло до Соломії", "І прибуде суддя" та "Країна гіркої ніжності" Також по цій книзі був знятий серіал,з якого я бачила декілька шматочків. Сам автор говорив про серіал,що він непоганий,але це зовсім інша історія. В книзі розповідь про історію України в різні її часи,і про життя і кохання Якова. В деяких моментах були сльози на очах,в деяких злість на героїв,особливо на жінок. Гарно розписаний побут і одяг героїв. Якщо сказати про загальне враження книга сподобалась,вона не схожа на жодну іншу. Книга динамічна,на кожній сторінці,якась подія,тобто автор не розтягує сюжет. Але в кінці,було трохи розчарування,як на мене вона якась не завершена. Я не хотіла якогось хепі енду. Але все ж таки разом з Яковом чекала на приблуду,так і не дочекавшись.

«Столетие Якова» - это роман современного украинского автора Владимира Лиса, действие которого происходит в двух разных временных отрезках. Писатель рассказывает нам о современности и историческом периоде. Главный герой произведения Яков готовится к празднованию своего уже столетнего юбилея. Его дети живут в разных странах, и лишь одна из них обитает в его родном селе, но и с ней у старика натянутые отношения. Однажды он находит на своем пороге буквально умирающую щуплую девчушку Алену и забирает ее к себе. Оказывается, что у девушки, несмотря на юный возраст, куча проблем, в частности с наркотиками и с опасными бандитами, но Якова это не пугает, ведь за свою продолжительную жизнь он стаял лицом к лицу со многими опасностями. Он родился и всегда жил на Волыни – крае, которые много раз переходил от одного государства к другому. Свое нежданной гостье он поведает историю своей жизни и любви. Рекомендуется книга «Столетие Якова» тем, кто любит историческую литературу, а также поклонникам современной отечественной прозы.

Художественный прием, когда через жизнь персонажа рассказывается история целой страны, в общем-то, не нов – им успешно пользовались и продолжают пользоваться многие писатели. Но если говорить о современной украинской литературе, то «первопроходцем» здесь стал Владимир Лис со своим романом «Столетия Якова». Книга стала настоящим событием в отечественной литературе, а несколько лет назад была экранизирована. Повествование здесь ведется в двух временных плоскостях: прошлое и настоящее. Житель Полесья Яков готовится праздновать свой столетний юбилей. Именно в преддверии этого знаменательного события на его пороге появляется молодая исхудавшая девчонка, которая явно нуждается в помощи. Как оказалось, у нежданной гостьи серьезные проблемы не только с наркотиками, но и с бандитами. Старик берется ее выхаживать и параллельно рассказывает историю своей насыщенной жизни, в которой было и горе, и радость, и любовь, и утраты. «Столетие Якова» книга настолько захватывающая, что читается за несколько часов, так что советую ее и вам.

Може це буде і банально, але книга дійсно дуже і дуже хороша, як про неї всі і пишуть. У мене є такий невеличкий лайфхак, коли хочу знайти якісь нові класні книги - шукаю такі в яких гарний рейтинг і багато хороших рецензій. Так я і натрапив на цю книгу. І не помилився. Признаюсь чесно, ні про неї, ні про автора раніше ніколи не чув, хоча уже й полюбив сімейні саги. Що ж, по-перше це типічний представник сімейної саги, але не типічний він тим, що в ньому описується життя українця! Причому такого собі представника селянин-поліщуків, у яких було (і є) дуже нелегке життя. Історія ведеться починаючи від часу коли зах. Україна входила до Речі Посполитої і до наших часів. По-друге, оповідання ведеться в різних періодах. Тобто починається з наших часів, а потім деякі уривки з життя дід Ясько згадує і читач переноситься в той час. Цим книга мені дуже нагадує Фенні Флеґ і її Смажені зелені помідори в кафе Зупинка (до речі дуже рекомендую, якщо ще не ознайомились, це класна сімейна сага). По-третє, тут начебто й багато про любов, але в той же час написаної скоріше для чоловіків, бо любов не дуже романтична, а навіть трохи груба і... мені такий варіант сподобалось читати. Все таки Яків доволі грубий чоловік і романтик з нього не дуже. Такий компроміс якраз мені і зайшов :) Що не сподобалось, так це її об'єм, все ж дуже хотілось читати ще і ще, та закінчилось усе швидко. Зазвичай у сімейних сагах не багато цікавих подій, описується просте життя, але конкретно в цій книзі їх багато! Життя у Якова було нелегке адже всі знають скільки жителі нашої країни настраждалась у 20 столітті. Як підсумок, скажу, що книга варта уваги і велика кількість гарних відгуків цьому підтвердження, Нехай вас не лякає, те що вона написана українським автором, який так і не став знаменитим. До речі цікавий факт в плюси до книги: якось я приїхав до своїх друзів у гості з цією книгою (читав у дорозі). Звичайно, що розповів їм, що ось таке от читаю і один друг зацікавився, попросив книгу проглянути перед сном. Наступного ранку я його побачив з червонющими очима, виявилось, що він заніч прочитав усю книгу.... я трохи оторопів, бо він не дуже так щоб багато читає, можливо пару книг в рік. сказав сильно затягнуло, так що дійсно раджу !

"Століття Якова" - книга, що написана в фірмовому стилі В. Лиса. Події розгортаються протягом великого відрізку часу. Цілого століття. У такому ж стилі написана його, наприклад, "Діва Млинища". Даний твір мені дуже сподобався. В ньому описано життя головного героя у найрізноманітніших ситуаціях та різних часових проміжках. Це було дуже динамічне століття. І динаміка ця не несла нічого історично доброго для простих людей. Та серед всієї цієї історичної круговерті звичайна людина знаходить кохання, радість, втіху та здобуває мудрість. Спостерігаючи за головним героєм та подіями, що відбуваються навколо нього, замислюєшся про те, що не так давно все це відбувалося. Те, про що пишуть книги з історії та розповідають викладачі, не сива давнина, а доволі недавні події. Книга допомагає побачити, що події минулого століття - це не просто сторінки книги чи кадри фільмів. Це звичайні живі люди, які перебували в тих подіях, жили, виживали, кохали та чогось прагнули. Книга написана як спогади Якова Меха, що знаходиться на порозі свого столітнього ювілею. Він прожив довге складне життя, але і зараз в його житті нема спокою. Не все просто у відносинах з рідними. Та ще з'являється дівчина, яка явно має проблеми в житті. Він не проганяє її і навіть вирішує допомогти. Навіть в сто років він є тим, хто не відвертається від життя і від людей.

Роман сподобався, глибокий, проникає в душу. Автор дуже чуттєво та емоційно описує життя головного героя Якова Меха. Все було в його майже столітньому житті – пристрасть, кохання, бідність, тяжка праця, війна, полон, втрати, покарання та навіть вбивства. І всі ці часом щасливі, часом гіркі випробовування нанизані на одну нитку – справжність. Взагалі, вражає як міг автор так цікаво та душевно описати життя простого сільського хлопця з Волині. Варта уваги в романі ще одна героїня. Це жінка Якова. Уроджена шляхтянка Зоф´я, з роду потомственних польських шляхтичів М´ялковських. Розбалувана маленька панянка з багатої сім´ї, дуже ніжна та з тонкою душевною організацією, вчена та горда, вона, проявивши свою жіночу впертість, віддала перевагу життю в бідній родині, де треба було важко працювати та жити геть без будь-яких елементарних умов цивілізації, але ж поряд з коханим чоловіком. Вибравши собі не легку долю Зоф´я стійко перенесла відречення матері від неї за такий вибір. Є в романі один епізод, який мені особливо сподобався - коли в сорок третьому році в їхнє село Загоряни навідались поляки, що в той час палили та грабували волинські села. Вони зігнали весь люд до дерев´яної церкви та збиралися спалити їх заживо. Зося, вдягши свій єдиний найкращий наряд в якому вона приїхала в село, пішла до церкви та з гордо піднятою головою розказала пану капітану про свій знатний рід, і що вона донька одного з творців польської незалежності і якщо пан капітан не проти то вона також хоче ввійти до церкви, бо вона, як жінка одного з селян, є частиною тої громади. Капітан завагався, його вразила відвага та благородство цієї жінки, а ще він злякався, що в цієї пані мабуть зосталися великі зв’язки в Речі Посполитій, і вона може легко скомпрометувати його ім´я. Капітан прийняв рішення йти звідси і відпустив селян. Коли люди зрозуміли хто їх врятував почали цілувати Зосі руки та падати перед нею на коліна, як перед святою. А вона після такої напруги просто істерично розплакалась. Бо хоч ї була вона польського роду, але розмалювала пану капітану занадто знатний родовід, як кажуть тепер – «блефувала». Мужність, людяність, жертовність та любов – ось риси цієї жінки. Ось така історія. А взагалі роман весь час тримає в напрузі. І так, цей роман із тих, що будеш перечитувати знову. Рекомендую.

Дивовижна історія. І жахлива. І чим більш вона дивовижна, тим більш жахлива. Бо все це, через що проходить герой, то правда, таке ж було, з багатьма було. Це історія. Але коли історія розповідає про тисячі жертв, ніхто тих тисяч не знає, а коли це все на прикладі однієї людини, коли ти знайомишся з тою Зосею, Улясею, Кшиштофом, та навіть Тадіком, ти впускаєш їх в своє життя. А вони в ньому мруть. І це жахливо. І як жахливо мруть… як той Тадік. Колись на екскурсії чи то в Ужгороді, чи то в Чернівцях, один гід розповів про свою бабусю, що ніколи не виїжджаючи з міста, пожила у 9 державних утвореннях. Тоді мені це здалося таким прикольним, а після "Століття Якова" я зрозуміла як то було не прикольно, коли кожен раз приходить на твої землі, відриваю щось, привласнює, а твоїх близьких чи то в армію, чи в тюрму, чи в піч. Мій дідусь ніколи не розповідав про війну. Мені завжди було цікаво чому, бо ж я бачила багато ветеранів, що ще молоді приходили у школу, розказували, як вони гатили ворогів на право й на ліво, як рембо. Я ж тоді мала була, не розуміла, що ветеранів ще тоді, коли я в школі вчилася одиниці могли зостатися, і що не могли вони німців гатити, визираючи з-під маминої циці, яку тіки й могли сосати. А дід про війну ніколи не розповідав. А я була мала ще й не вміла спитати прямо: ти людей там вбивав? Яков розказав все, чого ніколи не зміг би розказати дідусь. Автор зумів передати стільки емоцій, зміг реально передати життя, зобразити його на якихось там 224 сторінках. А в них і любов, і дитяча радість, і перше кохання, що так ніколи і не скінчилося, і страх, і жаль і ще тисячі емоцій, яких просто так не зобразиш.

Дуже багато відгуків чула за цю книгу, ось і мої руки добрались до неї. Давненько я не закінчувала читати книгу за один день, але від цієї не могла відірватися, як спраглий від такої жаданої води. Я в захваті від того, як автор на долі однієї людини відтворив історію цілої епохи свого народу. Здається, читаєш про Якова, а насправді гортаєш сторінки своєї історії, інколи приємні, а деколи нестримно болючі до щему в серці. Занурившись у історію Якова я не хотіла з ним прощатися. Приємно було, що автор не збирався ідеалізувати головного героя, а показав життя, таким яким воно є насправді, з усіма плюсами та мінусами. Не залишив байдужим акцент зроблений автором на гріхах головного героя і те, що тягар від їхньої присутності з роками лише посилюється. Що зроблено те зроблено, але на душі від цих слів краще не стає. Гріхи молодості болюче ятрять старість. Головний герой дуже імпонує, не зважаючи на усі свої помилки. Він настільки яскраво відображає собою цілу епоху життя, що віриш його історії він самого початку до кінця. Я не прочитала цю книгу, я її прожила. Я отримала безмежне задоволення читаючи цей твір. Тому якщо є ті, які його ще не читали, однозначно рекомендую. Безперечно, кожен в ньому знайде, щось для себе.

Важка і неймовірно цікава книга! Справжній літопис, історія довжиною в життя, довга і стрімка, така, що ціле століття як день пройшов! І водночас така насичена, що просто дивно, що стільки подій в ній помістилося. Книга для мене була про кохання: пристрасне і жорстоке, таке, що зводить з розуму і змушує діяти; вона про війну, ту про яку у нас говорити не прийнято, про несправедливість і про втрати: а як же, прожити сто років і не втратити нікого - неможливо. Яків втрачав і втрачав багатьох. Ми не знаємо, як жили в молодості наші бабусі і дідусі (найчастіше нам про це просто не розповідають), як же це прикро ... А про свою молодість і кохання Яків почав розповідати одній наркоманці, яку підібрав у себе на маковому полі. Правда, розповів не все, про решту дізнається тільки читач. Мене в принципі дуже радує фінал книги. Підводячи підсумок, зазначу ще раз, що мені сподобалося: кохання (якого тут багато, яке в книзі неймовірне: де це бачено, щоб польська панночка сама погодилася залишитися в селі, важко працювати і т.д., якщо б не було кохання), мова (неймовірна, класна і мелодійна), повороти сюжету (це не детектив, але часом дійсно не очікуєш, як все повернеться, таке життя).

Современная украинская литература была мне интересной еще со школы. В то время, как одноклассники делали все возможное, чтобы только не читать очередное произведение, я с удовольствием погружалась в очередной текст. Конечно, нравилось далеко не все, но попадались настоящие жемчужины. Так, книга Владимира Лиса «Столетия Якова» мне очень понравилась. Кстати, недавно по ее мотивам был снят очень неплохой отечественный сериал, но сегодня хочу рассказать о произведении. Это история обычного парня, а потом мужчины Якова Меха, который живет в одном из сел Волынской области. Эта часть Украины за двадцатое столетие успела побывать под контролем нескольких государств. А сам Яков успел побывать на нескольких войнах. Это не помешало ему дожить до столетнего юбилея при хорошей памяти и здравии. В «Столетии Якова» есть две параллельные сюжетные линии – современность и историческая параллель, неразрывно связанные между собой главным героем. Хорошая книга, по моему мнению, ее стоит прочитать каждому!!

Роман українського письменника Володимира Лиса «Століття Якова», незважаючи на свій розмір, твір масштабний. Він охоплює все двадцяте сторіччя, тож дуже насичений подіями, трагедіями, людьми и нелюдами. Мушу сказати, що концепція, коли історія країни передається через призму життя головного героя книги, далеко не нова, але це не робить «Століття Якова» менш вартісною книгою. Мова тут іде про волинянина Якова Меха, який переживає різні режими, драми, періоди і виживає, аби відсвяткувати столітній ювілей. Проте перед цим йому, сивому старцю, випаде нагода врятувати ще одне життя. Розповідь у романі йде у двох історичний паралелях: сучасність і двадцяте початок, а потім і середина минулого століття. Читається твір напрочуд легко – насамперед завдяки простій, але не примітивній мові автора. «Століття Якова» належить до числа книг, які варто прочитати кожному, хто цікавиться історією України. Звісно ж, це не підручник, а художня книга, але там йдеться про ключові для нашої країни події, тож він може стати основою для подальших розвідок.

Гучномовна назва книги. Дуже давно не зустрічалось мені нічого такого українською мовою, за що хотілось взятись для читання. Я дуже рада, що примірник такої історії прикрашає мою книжкову полицю вдома. «Століття Якова» не соромно дати почитати дітям і порадити знайомим. В центрі, як ви здогадались, дід Яков, який на своєму віку – і тут до речі сказати, що «вік» вжито в прямому сенсі слова – побачив чимало. Побачив, відчув, втратив, знайшов, зрозумів. Дуже колоритна мова в книзі, яка не відпускає уяву. В цьому величезний плюс книги. Зізнаюсь, не всі слова змогла зрозуміти одразу, деякі шукала в словнику, деякі додумувала з контексту. Дуже нагадувала мені книга прадавнє коріння української мови. Згадала і пораділа з того, що маємо щось своє, таке рідне. Не буду багато розписувати що там і як там у сюжеті. Книгу треба брати і читати, отримувати насолоду від гортання сторінок і споглядання життя, яке протікає на них. Життя української людини, справжнє, незаплямоване смертельним гріхом життя, сповнене надією і миром.

Книга Володимира Лиса «Століття Якова» визнана робота відомого українського письменника з передмовою відомої авторки Оксани Забужко. Книга - досить добрий путівник в історію України. Вона розповідає про діда Якова, якому вже майже сто років. Він пережив всі перепитії двадцятого століття, брав участь в обох світових війна, був учасником декількох військових формувань, багатьох зустрів на своєму життєвому шляху та ще більше кого кохав. У нього було дуже багато жінок, і цим, мені здається, автор проявив всі свої еротичні фантазії та роздуми. Любовна лінія просто перенасичена інколи навіть неприємна. Часто герої роману стереотипні та типові, а головний герой Яків – класичний український герой, мудрий дід, який любив свою землю та дітей. У книзі описані намагання центрального персонажу залишитися на плаву. На жаль, роман не закінчується позитивно, навпаки кінцівка твору досить песимістична та трагічна. Враження від прочитання не однозначні, інколи другорядні та третьорядні події важливіші за основну сюжетну лінію. Книга має досить просте та цікаве оформлення, виконана в кінообкладинці, папір цупкий. Прочитанням задоволений, тому рекомендую всім.

Як я люблю сучасну українську літературу!.. Особливо, якщо це Володимир Лис. Як гарно він пише, добирає слова. Читати дуже цікаво, легко. В книзі розповідається про дідуся Якова, про його сім'ю, його довге цікаве життя. Одного разу він допомагає молодій дівчинці, витягає її з наркотичної залежності, піклується про неї і паралельно розповідає про своє життя. Мені б хотілося, щоб було більше його історій. Щоб описувалося життя в різні періоди існування Радянського Союзу та України. Трішки цього не вистачило, оскільки це ж ціле століття, ціла епоха. Важкувато було читати, тому що в книзі багато стародавніх слів. Але від цього книга тільки виграє, бо поглинає в ті давні часи. Кожна історія викликає масу емоцій, я і переживала за героїв, і радувалася разом з ними, і сумувала. Постає питання правильних і неправильним вчинків, почуття справедливості. Що може зробити людина, якій нічого втрачати? Чи варто її засуджувати, якщо цей вчинок зроблений для блага уже близької людини? Не хочу спойлерити, але хто читав, той зрозуміє, про що я пишу. Закінчення книги дуже зворушливе. З одного боку викликало радість, з іншого - сум.

"Століття Якова"...Книга, яку я прочитала рівно за добу, звісно з тривалими перервами.. У житті Якова Платоновича можна було побачити все - від поляків, німців і совєтів до сучасних наркодилерів та сутенерів... І кохання.. Одне - сильне, та зрадливе, друге - болюче та вірне. Далі було трєтє кохання - юне, варте мук і чекань, але яке може розгорітися вогнем ненависті. Тут згадую вірш Івана Франка - "Тричі мені являлася любов".. Будучи вже доволі старим дідусем, Яків прикипів душею до дівчини Оленки( Альонки), в очах якої бачив біль, який він відчував протягом своїх неповних ста років... Інколи дідок виходив туманним ранком у ліс, в поля, шукаючи втрачене кохання, душевний спокій та тепло... Невже і ми постійно так блукаємо, у пошуках чогось рідного... Коли читаєш книгу, з'являється відчуття реальності. Навіть якщо це видумка, така історія могла існувати в реальності. В книжці багато правди життя, якої ми так боїмося. В ній - любов, війна, важка праця, втрати. Це роман про сильну особистість, яка ніби вміє долати час. Ми сприймаємо світ очима Якова, з ним любимо, боремося, втрачаємо, продовжуємо жити. Книга 10/10...

Книга мені потрапила до рук в якості подарунку. Цей подарунок я не забуду ніколи. Це книга-шедевр, абсолютний і неспростовний! Книга доволі мініатюрна, її з собою можна брати у подорож і вона не займатиме у вас багато місця у валізі! Обкладинка виконана в автентичному стилі, із зображенням головного героя однойменного серіалу. Всередині - то просто збірка цілого життя. Фільм не повторює всіх деталей, але саме він став чи не найпершим, втіленням повноти книги у серіалі. Всередині - життя головного героя, яке пройшло і пережило 5 держав. З ними проходили і його літа. Ця книга гостра, розповідає про війну, Польщу, Україну сучасну і Радянську. Книга місцями сумна, важка, а місцями ласкава. Ми можемо милуватись коханням, оти щирим коханням, що можемо його зустріти на сторінках книги. Але ми не можемо милуватись, що деяке кохання заборонене. В цій книзі є все, емоції - від радості до глибокого смутку, злість, відвага, помста, все те, що переживає кожна людина. Важке життя, без усіляких нарікань і привілеїв, показано у книжці. Таке життя - непросте, багаторівневе, яке не піддається прогнозам. Я вважаю, що це один із ідеалів сучасної української літератури і саме цю книгу варто прочитати всім без винятку!

Роман сучасного українського письменника Володимира Лиса. Автор майстерно описує історію столітнього життя українця Якова Меха з Волині. Зміст цієї драматичної книги містить несподівані переплетення часів, сучасних і минулих епізодів складного життя Якова, глибоко розкрито складні взаємовідносини людей різних націй, класових і майнових рівнів. На долю головного героя перепало багато випробувань. У нього були щасливі й радісні життєві моменти, часи самотності й відчаю, тяжка праця й нелегкі рішення. Він пережив колективізацію, пройшов службу в двох арміях: польській і радянській. Не оминули його окупація й страхіття бойових дій Другої світової війни, а також боротьба ОУН-УПА. І було в нього юнацьке кохання, розбите серце й щаслива родина. Зустрілися йому на довгому життєвому шляху жахлива трагедія й небувала фортуна. Яків пройшов все це та залишився щирою, доброю, людяною й мудрою людиною. Нині Яків дуже старий, самотній, і доля дає йому, напевно, останнє випробування. Який він обере шлях: діяти чи споглядати, врятувати чи покинути? Книга, що повністю захоплює увагу читача, цікава і повчальна, не залишає байдужим нікого. Рекомендую всім, хто цікавиться відмінною сучасною українською літературою.

Якову почти сто лет, и за свою жизнь он успел так много: побывать на войне (и не на одной), наблюдать, как его родную землю топчут сапоги солдат иностранных армий, как в его родном селе и во всей стране одна власть сменяет другую. Он успел полюбить и завести семью, его дети разъехались по миру и только дочь Ольга живет недалеко от отца и регулярно навещает его, хоть их отношения и нельзя назвать хорошими. Даже в таком солидном возрасте Яков чувствует в себе силы помочь заблудшей душе – девочке-наркоманке, которая случайно оказывается в его доме. Именно она задаст ему, наверное, самый важный для каждого из нас вопрос: любил ли он? Ответом на него стала длинная и насыщенная история, которую главный герой рассказывает девушке, которую ему еще предстоит спасти. Роман «Столетие Якова» украинского писателя Владимира Лиса, несмотря на не очень большой размер, - это удивительно насыщенное произведение, настоящий экскурс в драматическую историю Украины для тех, кто не очень любит читать нонфикшн. В общем, очень достойно.

Огляньтеся назад, скільки б років вам зараз не було. Подумайте і пригадайте, скільки різноманітних подій призвело до того, що ви маєте зараз. Чи не виникає часом цікавість: а якби я зробив/зробила тоді інакше, як би склалася моя доля зараз? Яків Мех, напередодні свого сторіччя, пригадує різні події свого життя. Життя, що було далеко не таким легким, як хотілося б кожному. Було в ньому кохання. Молоде, палке, гаряче і... зрадливе. Були жінки, до яких прикипав душею, а вони рвали її на частини. Були діти - свої, тут поряд і десь далеко, чужі, яких не повертався язик так назвати. А ще була війна, полон і такі переплетіння людських доль, до яких ми ніколи не готові. Яків рятував і втрачав. І не лише рідних, і не лише людей. Дочитуючи книгу, я ледь стримувала сльози. І в моїй голові постійно пульсувало те питання: а якби тоді вчинив інакше, може б усе було зовсім не так? Але життя не можна написати на чернетці, а потім переписати в чистовик. Чи був Яків нещасний у свої 99? Думаю, що ні. Попри всі життєві випробування. Адже він сам проторив собі шлях і немає на кого нарікати. А це дуже важливо.

Книжку було видано видавництвом «Клубу сімейного дозвілля» тричі розпочинаючи с 2010 року. Вона дістала високу оцінку й рекомендації для всіх від письменниці Оксани Забужко. До того ж, вона була екранізована. Про що ж цей твір, і чому він отримав такі привілеї? В книзі йдеться про життя Якова Меха (Цвіркуна, таким було його прізвисько). Починається книга з наших днів зустріччю Якова з Оленкою (Альоною), дівчам, яке прибилося до обійстя Цвіркуна. А потім… Йдуть спогади Якова, про його життя, які перериваються «нашим» часом. Життя, яке якщо його назвати насиченим, то це майже промовчати. Багато Яків пережив та побачив на своїм майже столітнім віку. Книжка складає в нашій уяві, клапті з життя Якова, і в кінці ми бачимо все полотно прожитого часу. Чим привертає до себе ця книга? «Століття Якова» написано тією мовою, десь навіть, говіркою, якою спілкувались люди тих країв. Читати її спочатку трохи незвично, але дуже скоро поринаєш в світ героя книги. Змальовано непрості часи країв поліщуків, коли ця земля переходила з рук в руки різних держав. Багато в цій книзі й любові, й смертей різних винних та невинних людей. Вона бере читача в заручники до прочитання. Подій в цій книзі дуже багато, але Володимир Лис, зумів вмістити їх в не велетенський роман, а невелику за обсягом книгу. Але це не змусило твір бути енциклопедичним твором. Хто ще не прочитав цю книгу − прочитайте й пірнайте у світ минулого століття та вслухайтесь в тиху сповідь старого Якова Меха….

Змалювання долі окремої людини на тлі історичних подій двадцятого століття – один з моїх найулюбленіших сюжетів у літературі. Тому я з великими надіями взялась за читання роману Володимира Лиса «Століття Якова», і, можу сказати, що твір мене як мінімум не розчарував. Мова тут йде про Якова – спочатку хлопця, потім літнього чоловіка, якому випала дуже бурхлива доля. Цей твір – не просто біографія, це історія Полісся та України минулого століття. Імперська влада, УНР, Польська держава, фашистська Німеччина, СРСР – все це пережив не лише Яків Мех, а ціла країна. У романі «Століття Якова» дві паралельні сюжетні лінії – сучасна й історична, і як завжди, історична сподобалась мені набагато більше. Власне, сучасна паралель, як мені здалось, була ведене автором у твір для того, аби краще структурувати паралель історичну. Довга розповідь майже столітнього чоловіка про його таке ж довге й драматичне життя була спровокована одним-єдиним запитанням – чи кохав він колись. Раджу цю книгу всім, хто цікавиться історією України й любить історичні романи.

Століття Якова – це неймовірна історія життя людини, яка пережила зраду коханої людини, війну, загибель дружини та дітей, репресії, концтабір, має на своєму життєвому шляху два гріхи та дітей від різних жінок, розкиданих по світу. Але не дивлячись на все це Яків Мех, хлоп, улан війська польського дожив до свого 100-річчя. Яків Мех постав настільки справжнім, що увесь час йому хотілося співпереживати. І історія його не з пересічних. Адже кому вдалося пережити п’ять країн: Петлюрівську УНР, Річ Посполиту на чолі з Пілсудським, Гітлерівську Німеччину, тоталітарних совітів та дожити до сучасної України. Також у творі постійно постає питання кохання та сім’ї. Ще зовсім юним Яшка закохується у сусідку Уляну. Але разом їм бути не доля, адже вона виходить заміж. Та ще й понесла дитину, байстрюка від Меха. У круговороті всіх цих подій головний герой йде служити до польської армії, де стає уланом Якубом Мехом. Там, у Польщі він зустрічає ще одне своє кохання – Зосю. Але ж вона шляхтянка, та ще й теж виходить заміж. Після повернення додому Зося приїжджає до нього, та заявляє його батькам, що вони одружуються. Нелегко було пані М’ялковській у селі, але вона звиклася. А потім ще й ця війна… Якуба забрали воювати у польській армії, потім німецький концтабір, російське військо, взяття Берліну. А коли вже повернувся з війни, то все було по-іншому, у його краї вже була радянська влада. По волинських лісах ховалися повстанці. А всюди проводилися “зачистки” куркулів... Про цю книгу можна невтомно писати, але її краще прочитати самим.

Недаремно роман "Століття Якова" журналіста, драматурга, прозаїка Володимира Лиса названо найкращим роман десятиріччя. Не побоюся заявити - для мене це один із кращих романів всього життя. Такі твори запам'ятовуються, змушують задуматися і залишають вирій емоцій в душі та серці. Поява такого роману на українському ринку - це дійсно значна подія для літературного ринку. Переконана, що цей твір заслуговує на міжнародне визнання. Адже, на сьогодні дуже мало якісного чтива. Читаючи життя однієї людини - ви читаєте про життя всієї України та її народу того часу. Головний герой, Яків Мех, очікує на своє сторіччя. Погодьтеся, це подія, яку важко із чимось порівняти. Книга написана у формі життєпису про життя іменника. Ви поринаєте у життя цього чоловіка із головою: переживаєте його злети та падіння, втрати (а їй було чи немало) та здобутки. Відверто кажучи, цю книгу я проковтнула за злічені дні. І почесному займає перше місце в моєму списку "must read".

"Століття Якова" Володимира Лиса з тих книг, які жадібно поглинаєш, але читання якої все одно розтягуєш. Кожна нова сторінка манить дізнатись як розвивались події, в що вони перетікають. Але разом із тим, хочеться зупинитись, щоб кожну долю обдумати, щоб замислитись, а чи можна було взагалі вчинити по-іншому, а що міг відчувати герой в кожній із ситуацій. Це немов підручник з історії, але зі сторони звичайних людей, а не літописців. Важливу роль тут грають не дати, та й навіть не події, а почуття та відчуття очевидців. Для них то було звичним життям, для нас зараз, то вже наче байки, міфи, наділені чудернацькими вставками для більшої ефективності. А було ж це все так не давно, і було саме з нашими предками. Не десь там, за океаном, а тут, на рідній землі. Дуже влучний формат оповідки обрав автор. Історія ведеться від головного героя Якова Меха, що дає враження, наче твій власний дідусь розповідає тобі події своєї молодості. І ти можливо не до кінця усвідомлюєш як то воно, але віриш і вслухаєшся в кожне слово, значення якого доходить по трохи з кожним наступним роком, з твоїм дорослішанням.

Чула багато схвальних відгуків на цю книгу. Напевно, не було нікого, хто би прочитав її і вона йому б не сподобалась. Вирішила й сама переконатися, що це шедевр. Це було перше знайомство з автором. І хочу сказати, що «Століття Якова» – це той високий рівень української художньої літератури, яким сміливо можна пишатися, браво Володимиру Лису. Дуже люблю книги, які проносять нас через ціле життя героя. В цей час розумієш наскільки довге, але і одночасно наскільки коротке людське життя. І як важливо завжди залишатися Людиною з великої літери. Такою людиною був Яків. Насправді, книга написана настільки живо і правдиво, що складається враження, ніби вона автобіографічна. Події відбуваються в селі ЗагорЄни. Розповідь ведеться від імені столітнього Якова, який розповідає історію свого життя. Про те як любив, як працював, як боровся, як втрачав... Книга історична, розказує про нелегку долю українського народу, але з новим поглядом на ті події, не залишає неприємного осаду. Написано дуже зворушливими словами, в багатьох моментах плакала. Одна з кращих, прочитаних мною українських книг. Дуже рекомендую до прочитання!

Книга справжнього волиняки Володимира Лиса претендує на якийсь класицизм.Після років тоталітарного комуністичного режиму, коли з життя були видалені цілі покоління, і відповідно з пам’яті і буття, цей твір частково закриває ці прогалини в літературі, пам’яті, існуванні. Як народу так і окремого регіону, окремих людей. Сам герой, майже столітній Яків з поліського села Згорани (в книжці «Згорєни» - на поліському діалекті), типовий, те що Забужко називає «Енеївський герой». За своє століття йому прийшлося пережити і УНР і Польщу і німців і совітів. Всі режими пройшлися перед ним. А він жив і робив своє. Те що «кажуть боги», але при цьому він робив все по совісті. Він не ліз як Котигорошко у круговерть, неможливо обійти тоталітарні режими. Але, як видно, таки можна при цьому залишитися людиною. І навіть ті важкі гріхи його – вбивство іншої людини, ти, читачу, дивлячись збоку на ціле людське життя, зразу ж пробачаєш. Бо як сторонньому глядачеві, тобі очевидно, що людина мусить чинити по совісті, і зажрані сучасні мажори не можуть нічого протиставити правді. Бо людина зрештою все життя нею змогла прожити і залишитися цілісною і моральною. «Ми просто йшли, у нас нема гріха неправди за собою…» Складне століття, складні круговороти долі і простий, неосвічений селянин. Очевидно, що цей твір не просто хроніка епохи, не просто історичні перипетії, - її мораль значно глибша і багатошаровіша. Чи вдасться відшукати всі приховані алюзії і сенси невідомо. Але направити себе на правильну дорогу і віднаходження загубленого – це саме воно.

Це неперевершена книга, сердечна, вражаюча сповідь мудрого чоловіка, якому судилося прожити вкрай тяжке, переповнене болем і бідами життя. Проте, в один і той же час, у віковому житті Якова знайшлося місце і для любові, і для щастя, і для радощів. Як на мене, це якесь диво – яким чином, ну як автор зміг у такій невеличкій книзі настільки довершено, докладно, влучно і навдивовижу сердечно зобразити життя головного героя, саме героя, не персонажа?! Найдивовижніше те, що життя Якова показано на фоні трагічної, до щему в серці рідної історії українського народу настільки реалістично та досконало, що повсякчас виникає думка, що, напевно, цей талановитий письменник є власником "машини часу" та має можливість переміщатися в часі, щоб після цього розповідати людям про все те, що бачив сам. Не раз, відкладаючи книгу, я обмірковувала той чи інший монолог, той чи "гинший", як то "кауть" в Загорєнах, вчинок Якова. Ідеальних людей не існує, тому автор не ідеалізує головного героя, але цим він і схожий на звичайну, не книжкову людину. Величезне враження на мене справила розкішна мова письменника. Співучі сердечні слова з поліського діалекту, які вживає автор, знаходять найкоротшу стежку до душі читача. Вони настільки ж близькі до серця, як солов’їна пісня, як барвінкове цвітіння, як дитяча усмішка... В чому сенс життя? І що таке щастя? Читаєш цю мудру книгу і знаходиш відповіді на багато важливих для кожного питань. Певна того, що ще не раз буду перечитувати цей шедевр сучасної української літератури. На мій погляд філолога, ця книга - майбутня класика. Мені дуже припали до душі ті епіграфи, котрі вирішив обрати до свого роману автор: „Що таке життя ваше? Пара, яка з являється на хвильку, а потім зникає” (Соборне послання апостола Якова, 4, 14) „Чуєш, як грає цвіркун?.. Слухає небо крізь ніч Серце комахи” (невідомий японський поет 18-ого ст.) Саме так і я прислухалася крізь день і ніч до серця автора, яке співало - то пісню радості, то пісню смутку... Надзвичайно прекрасна, чудова книга!

Никогда бы не подумала, что мне действительно понравится такой роман. Читался прямо таки на одном дыхании! Сюжет конечно интересный, даже удивительно, какую сложную и разнообразную жизнь прошел главный персонаж. Повествование ведется от имени самого деда Якова, который вспоминает свою историю. Много трогательных, довольно забавных, очень ценных и важных моментов, есть что почерпнуть, даже для современной жизни. Сама же драма героя, такие повороты судьбы просто ужасны, часто думаешь: "да как же так то?". Вот правда финал показался несколько грустным. И дело не только в сюжете, но и в осадке после прочтения. Такое впечатление, что хочется чем то помочь Якову, но увы. Интересно наблюдать за видением автора истории тех времен, конечно, это вполне субъективный взгляд, само отношение к ситуации, но самое главное - это сам сюжет. Как только не занесет человека в этом мире, и как только не поменяет (на примере его жены). Еще очень удивил язык. Вроде начинаешь читать - просто украинский..но нет, дальше все больше и больше интересных слов, диалектических и лексических "фокусов" свойственных для конкретной местности. И это интересно, это очень расширяет кругозор. В целом - книга удивила. Изначально я не ожидала ничего "такого". Но потом..очень зацепило. Одна из самых интересных книг, которые доводилось читать. Спасибо Якабу за возможность открывать для себя новое и интересное.

Забужко влучно охарактеризувала роман. Читався він легко, на одному диханні. І безліч емоцій після всього. Хочеться говорити про нього, хочеться нести книгу в світ і пропонувати її кожному, хто небайдужий до читання. Час витрачений на цю книгу збагачує душу: вчить діяти, поки молодий - не жалкуючи, не озираючись. А на оцінку життя ще буде час старості. Книга прочитана рік тому, але враження свіжі. Так, легкий вітерець смутку приходить епілогом роману, адже й фінал життя вже близько. Та тішить думка, що ТАКЕ життя не було марним. Жив як умів, боровся за своє, не цурався нікого. Вірив в Бога. Мені в’ївся в пам’ять момент життя Якова, коли під час Другої світової війни їх загін потрапив під обстріл. Помирали всі від спраги, будучи поряд біля водойми. Та води набрати ніхто не міг, бо кожного, хто наважиться – вмить розстрілювали вороги. І лише Яків, який носив хрестик і молився – зумів принести той глек води. Перед своїм сторіччям Яків молився про два смертних гріхи. І ці вчинки кличуть нас до роздумів, до пошуку обставин, що пом’якшують його вину – бо всі ми люди, всі маємо право на помилку, але ж... Жив уперше...

До мене в руки потрапила книга, яка захопила мене у вир подій і не відпускала до останньої сторінки. Історія Якова не може полишити байдужим, бо вона справжня. Це і є життя. На перший погляд, книга не розповідає нічого особливого, вона не вчить, не повчає. Вона показує життя таким, яке воно є. Без прикрас розповідає історію майже столітнього чоловіка, який поступово пригадує минулі події свого життя. Читача пускають на початок ХХ сторіччя, коли вирувала Перша Світова Війна. На ії місце згодом приходить невеличкий затишок, а потім знову - Друга Світова Війна, довгий шлях УССР, Незалежність... І поки політика створювала нову карту, люди жили - кохали, іноді зраджували, заробляли, народжували дітей, гинули... Книга саме про життя, і в ній нема того притаманного українській літературі почуття "всепогано, насзрадили". Ні. Історія життєва, проста, чаруюча, та справжня. А мова! Хочеться вклонитися автору за те, що він написав книгу живою українською, якою дійсно розмовляють у селі. Ця книга - це подорож до Західної України, коротка, але захоплююча. "Століття Якова"- це книга про кохання. Про перше несміливе кохання, про Велике Кохання, про невеличкі закоханості. І все це на тлі столітнього розвитку країни. На багато речей починаєш дивитися з іншого боку. Історія преломлює свій промінь, та показує себе з іншого кутку. Я сама знову закохалася після прочитанного. Закохалася в сучасну українську літературу, в нашу історію, в саме явище "кохання". Я раджу кожному прочитати цю книгу. Вона дійсно того варта!

«Століття Якова». Бажання прочитати книгу виникло через те, що про неї дуже вже багато говорили. Тому вкрай необхідно було скласти свою думку про цей твір. Після його прочитання можу сказати одне, про цю книгу можна багато говорити, однак, цього буде мало. Перш за все її слід прочитати. Історія Якова Меха не залишить байдужим нікого, вона дійсно зачіпає душу. І це не просто черговий роман сучасної української прози. Це дійсно подія в українській літературі. Якби Володимир Лис написав лише один цей твір, то цього було б достатньо, щоб залишити цілу сторінку в історії української літератури. Це не просто історія життя поліського селянина, це книга українського буття, Червоного (як писав Мирослав Попович) століття. Слова Олександра Олеся: «З журбою радість обнялась...; В сльозах, як в жемчугах, мій сміх, І з дивним ранком ніч злилась; І як мені розняти їх?!» можуть бути ще одним епіграфом до цього твору. Книга Володимира Лиса напрочуд близька, своя, долі описаних в ній людей видаються тобі рідними та знайомими. Мова героїв роману надзвичайно органічна, автор використовує полонізми, жаргонізми, поліський діалект – тому діалоги виходять не книжними, а живими, справжніми. Книга побудована у формі життєпису, Яків Мех в очікуванні столітнього ювілею пригадує основні події свого життя. Щось вдалося, щось ні, можливо щось варто було б змінити, однак минулого не вернеш… Все своє життя він змушений був виживати, пристосовуватися до обставин, в такій ситуації надзвичайно складно не зламатися, Яків не зламався: терпів, загартовувався, боровся, вижив, проживши цілу епоху, життя, подій якого вистачило б не для однієї людини. Незважаючи на всі складнощі та випробування долі до глибокої старості зберіг у душі почуття любові та вміння любити, не втратив інтересу до мінливого світу, не розучився людяності та не втратив бажання допомагати тим, хто цього потребує.

Сказать, что книга хороша, ничего не сказать. Эмоции просто переполняют. Тем кто еще не читал и стоит перед выбором: брать или не брать, читать или не читать, ответ один: брать! Читать! Особенно стоит прочитать «Столетие Якова» молодому поколению, которые не застали в живых своих бабушек-дедушек (прабабушек, прадедушек), кто мог бы им рассказать о том времени. С автором хочется познакомиться лично.

Всем литературным сообществом Украины, на конкурсе "Коронации слова 2010" было принято такое решение - лучший роман десятилетия. Победителем конкурса является произведение Владимира Лиса "Столетие Якова".
Прочитав книгу, полностью согласен с решением квалифицированного судейства. Книга действительно интересна и завораживает своим сюжетом с самого начала и держит в напряжении до самого конца.
Тот, кто думает, что это очередное историческое произведение, он сильно ошибается. На самом деле перед нами простая жизненная драма обычной полеськой, украинской семьи на протяжении начала прошлого 20 столетия и частично нового тысячелетия.
Не используя автором излишних "спецэфектов", без излишних фантазий он позволяет Вам, вместе со своим героем, плакать и смеяться, иногда, как сочуствовать так и осуждать, но никогда не оставляет равнодушным.
Не думаю, что необходимо продолжать хвалебные оды данному роману. Доверьтесь дополнительно к тому, что в 2016 году появилась экранизация одноимённого романа "Столетие Якова".
Приятного чтения.